Проблемне питання

Формування у дошкільників життєвої потреби в праці

Праця — ефективний засіб формування предметно-практичної компетенції дошкільників.

Поряд з ігровою діяльністю ефективним чинником усебічного розвитку дошкільника є праця. Посильні й правильно організовані трудові завдання задовольняють прагнення дітей до самостійності, виховують наполегливість, упевненість у собі та інтерес до освоєння нових видів діяльності

Базовий компонент дошкільної освіти як державний освітній стандарт спрямовує педагогів на цілісний загальний розвиток дитини, акцентує їхню увагу на забезпеченні фізичного, психічного та морально-духовного здоров'я, розвитку особистісних цінностей як своєрідного внутрішнього стрижня, ціннісної етичної орієнта­ції з формування навичок практичного життя, емоційної сприйнятливості та сприяння розвитку індивідуальності дитини відповідно до її вікових можливостей на основі компетентнісного підходу. Він наголошує на важливості збалансування в особистісному зростан­ні дитини фондів «можу», «хочу» і «треба», що передбачає гармо­нійне поєднання відповідних віку й індивідуальним темпам розвитку життєво необхідних знань, умінь, навичок з інтересами, прагненнями, бажаннями, можливостями, настроями та вольовими зусиллями дитини. У зазначеному нормативному документі підкреслено важливість набуття дошкільниками життєвих компетенцій у різних видах дитячої діяльності, серед яких одне з чільних місць відведено предметно-практичній діяльності.

Освітня лінія «Дитина у світі культури» Базового компонен­та дошкільної освіти націлює на досягнення предметно-практичної компетенції як результату освітньої роботи перед вступом дитини до школи передбачає сформованість у 6-7-річного дошкільника.

•           елементарної обізнаності з працею дорослих;

•           інтересу і поваги до різних професій;

•           ціннісного ставлення до результатів людської праці;

•           бажання долучатися до посильної предметно-практичної діяльності й прагнення виявляти творче ставлення до неї;

•           базових умінь і навичок у різних видах праці тощо.

Концептуально вагома позиція Базового компонента дошкільної освіти про формування основних особистісних якостей (самостійнос­ті, працелюбності, відповідальності, самовладання, спостережливості та ін.) налаштовує педагогів і батьків на широке бачення перспектив будь-якого освітнього впливу на дошкільника, зокрема і засобами пред­метно-практичної діяльності, трудового виховання. Ці якості поступо­во формуються у процесі такого виховання й одночасно є запорукою успішного входження малюка у світ праці, навчання основ науки жит­тя, неможливого без праці людських рук, розуму і серця.

Із контекстом Базового компонента дошкільної освіти узгоджуються й вимоги чинних програм стосовно реалізації завдань трудо­вого виховання дітей. Зокрема, окремим розділом подано цей важ­ливий змістовий напрям освітньої роботи у таких комплексних програмах:

•         Впевнений старт;

•        Дитина;

•         Дитина в дошкільні роки;

•        Українське дошкілля.

У цих програмах чітко окреслено низку завдань щодо залучення дітей до різних видів праці, форми організації дитячої праці, показ­ники розвитку вихованців у ній.

Значення й особливості дитячої праці

Праця дітей у межах їхньої предметно-практичної діяльності тісно пов'язана з грою: виникає з гри, мотивується ігровими задума­ми, спершу зосереджується на процесі як низці цікавих ігрових дій, а вже пізніше — на результаті. На відміну від праці дорослих, праця дітей не створює суспільно-корисних продуктів, матеріальних чи духовних цінностей, адже дошкільники ще не мають для цього від­повідних фізичних і психічних можливостей. Тому дитяча праця ві­діграє важливу розвивально-виховну роль упродовж дошкільного дитинства, а от суспільної (в широкому розумінні) значущості набу­ває значно пізніше — у дорослому віці. Проте варто наголосити, що дитяча праця, будь-яке самостійно виконане малюком практичне за­вдання — це перше випробування сил, що мотивується значенням його результату як для самої дитини, так і для її соціального оточен­ня (рідних, друзів, сусідів тощо), і дає змогу усвідомити відносини відповідальної взаємозалежності. Цим зумовлено й використання у сучасній педагогічній лексиці термі­нів «предметно-практична діяльність», «предметно-практична компетенція/ компетентність» як більш адекватних для характеристики дошкільного віку. Саме тому про трудову діяльність, пра­цю, трудове виховання дошкільників ми говоримо зі значною часткою умовності, відносності.

Чинники зниження інтересу дошкільників до праці

Останніми десятиліттями питанням трудового виховання дітей дошкільно­го віку в Україні не приділяли належної уваги. Ця негативна тенденція склалася на фоні загальних соціально-економіч­них негараздів, що розмежували укра­їнське суспільство за рівнем матеріаль­них статків і значно нівелювали духовні, моральні цінності, серед яких і цінність чесної, сумлінної, морально мотивова­ної праці. Як наслідок — деформація світосприйняття і світорозуміння ді­тей, не привчених бачити у праці осно­ву людського існування, самовиявлення, самоствердження, самореалізації і зви­клих до споживацької позиції.

Дослідження, проведені у дошкіль­них навчальних закладах, виявили низ­ку проблем в організації дитячої праці, вихованні дітей засобами трудової діяльності. Незважаючи на те, що предметно-практична діяльність посідає третє місце серед інших видів дитячої діяльності після ігрової та навчально-пізнавальної, ін­терес дошкільників до праці дорослих і самостійного виконання практичних завдань невисокий (його проявляють лише 7—12% ді­тей), навіть у старшому дошкільному віці відмічають тенденцію до його зниження, механічного виконання дій. Це спричинено низкою чинників, як от:

•    певна одноманітність трудової діяльності дітей упродовж перебування їх у дошкільному закладі (найчастіше самообслуговуван­ня, традиційні чергування за графіком по їдальні та по заняттях, пері­одичні доручення-накази, примусові, обов'язкові й однакові для всіх дітей групи заняття з ручної праці). При цьому зміст завдань та за­пропоновані для виконання прийоми роботи, обладнання і матеріали нерідко не задовольняють інтереси й можливості старших дошкіль­ників, адже їхні творчі задуми, технічна вправність, фізична витрива­лість і рівень розвитку вольових якостей уже більші, ніж у малюків;

•    недостатня мотивація дитячої праці, яку діти найчастіше ви­конують з прагматичних міркувань задля задоволення своїх потреб. Дошкільники не здатні самостійно осягнути значущість праці дорос­лих для суспільства і користь власної для найближчого оточення. При цьому родина фокусує увагу на підготовці дітей до шкільного навчан­ня, нівелюючи роль виховання працею у становленні особистості, а дошкільний заклад більше реагує на запити батьків, ніж на інтер­еси і потреби особистісного зростання малюків;

•    підпорядкування дитячої праці авторитету дорослого, який «тисне» на дитину і примушує її до формального, часто неякісного виконання певної роботи на негативному емоційному фоні;

•    недотримання систематичності, поетапності формування предметно-практичних умінь і навичок, внаслідок чого значна кіль­кість дітей до кінця перебування в дошкільному закладі не вміють або не бажають брати участь у запропонованій роботі, нерідко пояснюючи відмову коротко — «не вмію», «не хочу», «набридло», «втомився»;

•    прагнення дорослих при виникненні навіть незначних труд­нощів у дітей самим виконати доручену справу, аби зекономити час і не витрачати зайвих емоційно-вольових зусиль на мотивацію, вправ­ляння, допомогу тощо. Звикаючи до цього, діти постійно очікують допомоги, їхня ініціативність, активність, самостійність, інтерес до процесу й результату діяльності знижуються. Як наслідок, потра­пляючи в ситуацію, коли треба виконати без сторонньої допомоги навіть нескладне завдання, вони не в змозі мобілізувати свої зусил­ля, спланувати і довести справу до кінця;

•    намагання дорослих переробити виконану дітьми роботу у них на очах;

•    пропонування дорослими завищених за обсягом і складністю трудових доручень без урахування можливостей дітей. При цьому батьки й вихователі забувають, що діти, не досягнувши позитивного результату або перевтомившись після виконання завдання, надалі будуть ухилятися від подібної роботи. Діти перевтомлюються і тоді, коли довгий час займаються однією справою, перебувають в одній позі, користуються обладнанням, яке не відповідає віковим можли­востям, виконують значні обсяги завдань у швидкому темпі;

•    захвалювання одних і недооцінювання старань і успіхів ін­ших дітей, які ще не можуть якісно виконати трудове завдання че­рез брак досвіду, проте небайдужі до результату і докладають чима­ло зусиль для успішного виконання дорученої справи. Дитина ніколи не відчує радість від праці, поки не подолає своєї невпевненості, не набуде необхідних знань, практичних умінь і навичок, а це можливо лише за умови постійної підтримки з боку досвідченіших дорослих і однолітків;

• нерівномірне залучення дітей до різних видів праці та форм її організа­ції. Скажімо, до чергувань частіше залу­чають дітей, які в родині отримали пер­винний господарсько-побутовий досвід і володіють відповідними навичками, а тому виконують усі завдання швидше, якісніше, самостійніше за інших. Крім того, оскільки дівчата активніші й відповідальніші у різних видах праці, то їх залучають до цієї діяльності набагато частіше, ніж хлопців. Тому на момент вступу до школи хлопці демонструють порівняно з дівчатами нижчі показни­ки сформованості таких базових якос­тей, як організованість, відповідальність, працелюбність тощо. Водночас слід відзначити й неаби­яку привабливість для дошкільників еле­ментарної праці як виду діяльності, що сприяє задоволенню прагнення малю­ків до самостійності, інтересу до праці дорослих і спонукає наслідувати певні трудові дії у своїй ігровій та предметно- практичній діяльності. Це поступово, з віком наближує дітей до досягнення продуктивного результату праці, відчут­тя власної соціальної значущості.

Види праці дошкільників

Визначені у Базовому компоненті дошкільної освіти орієнтири формуван­ня предметно-практичної компетенції досягаються планомірним розв'язанням тих освітніх завдань щодо розвитку, ви­ховання, навчання дітей і того змістово­го наповнення їхньої праці, які окреслені чинними програмами. Насамперед, важ­ливо вчасно й систематично залучати ви­хованців до таких видів праці, як-от:

•  самообслуговування;

•  господарсько-побутова праця;

•  праця в природі;

 ручна (художня) праця

Самообслуговування

Самообслуговування — це діяльність, спрямована на задово­лення повсякденних особистих життєвих потреб, пов'язаних з не­обхідністю догляду за тілом, одягом, взуттям тощо (умивання, за­чісування волосся, одягання, прибирання ліжка тощо). У процесі самообслуговування діти активно засвоюють необхідні навички, знання про власне тіло, предмети особистої гігієни, організацію гігієнічних процедур, набувають практичного досвіду самостійнос­ті. Щоденно виконуючи елементарні завдання із самообслуговуван­ня, дошкільники привчаються до систематичної праці й починають розуміти, що всі (дорослі і діти) мають певні обов'язки, виконання яких не слід перекладати на інших.

Елементами самообслуговування діти починають оволодівати з раннього віку, намагаючись самостійно вмитися, одягтися, поїс­ти та ін. Спочатку дії дітей досить обмежені, невпевнені, не завжди вдалі. Однак, якщо дорослі терпляче, послідовно і регулярно при­вчають дітей обслуговувати себе, використовують при цьому ігрові прийоми, показ і пояснення правильних способів дій, допомогу, спільне з дитиною виконання, постійні заохочення і вправляння у практичній діяльності, то згодом малюки оволодівають навичками самообслуговування.

Із віком складність дій дітей зростає, як і вимоги до якості їх ви­конання (точності, повноти, охайності, швидкості, самостійності). За дітьми поступово закріплюють обов'язки із самообслуговуван­ня, які дають їм можливість відчути своє дорослішання, сприяють виробленню необхідної для майбутнього шкільного життя звич­ки до трудового зусилля, підвищують відповідальність. Педагог не тільки пояснює, показує, радить, як раціонально виконати завдан­ня, а й стимулює дітей до самостійного розв'язання поставлених за­вдань. Важливо звертати увагу дошкільників на кінцевий результат роботи, своєчасність і якість її виконання для того, щоб вони усві­домлювали її необхідність не лише для себе, а й для оточення.

Хтось із дітей довго одягається — скорочується час для прогулянки, ігор всієї групи, не прибрали іграшки — немає вільного простору, неохайно в кімнаті — її важко прибирати.

Досягнення дитини в самообслуговуванні важливо підтримува­ти і схвалювати.

Господарсько – побутова праця

Господарсько-побутова праця спрямована на дотримання чисто­ти і порядку в приміщенні, на ділянці, допомогу дорослим під час ор­ганізації побутових процесів. Вона пронизує повсякденне життя ді­тей у дошкільному закладі й удома, забезпечує необхідний комфорт, хоча її результати не такі помітні, як в інших видах практичної діяль­ності. Господарсько-побутова праця сприяє вихованню в дітей береж­ливого, заощадливого ставлення до речей, прагнення їх раціонально використовувати, уміння помічати безлад і готовність його усувати.

Молодші дошкільники засвоюють початкові уявлення про господарсько-побутову працю дорослих удома і в дошкільному закладі, зокрема про:

•           миття посуду, підлоги;

•           витирання пилу;

•           приготування їжі;

•           зміну постільної білизни;

•           прання, прасування.

Вони охоче допомагають дорослим у цих справах, виконуючи елементарні трудові завдання, при цьому нерідко захоплюються процесом і перетворюють працю на гру, а під час ігрової діяльності

активно наслідують дії дорослих у побутовій праці.

Старші дошкільники, прагнучи до са­мостійності й активності, демонструють більше впевненості у своїх силах не лише при самообслуговуванні. Вони готові вклю­чатися на рівні з дорослими у нескладну гос­подарсько-побутову працю, як от:

•           сервірування столу;

•           складання і миття іграшок, чай­ного посуду;

•           прання лялькового одягу, дрібних дитячих речей;

•           підмітання;

•           чищення килимка пилососом тощо.

Завдання дорослого — навчити дітей:

•           виконувати трудові процеси ці­лісно — від осмислення мети до одержання результату та приби­рання робочого місця;

•           оволодівати способами вико­нання трудових дій і запобігання травматизму;

•           самостійно контролювати якість роботи.

Саме цілісне освоєння трудового процесу дасть змогу дитині стати дієвим суб'єктом посильної для неї діяльності, від­чути свою умілість, самоствердитись

Праця в природі

Праця в природі передбачає трудову діяльність з об'єктами природи на городі, у квітнику, в садку, куточку живої природи, як-от:

•         догляд за рослинами і тваринами;

•         обробіток грунту;

•         прибирання земельної ділянки тощо.

Це продуктивна праця, її кінцева мета конкретна і зрозуміла — виростити овочі, квіти, ягоди, підгодувати пташок тощо. Хоча така мета й доступна дошкільникам, проте вона віддалена в часі й потре­бує від дітей довготривалих фізичних, вольових, розумових зусиль, послідовної, копіткої роботи, постійного контролю, відповідальності за інше життя.

Забудеш погодувати акваріумних рибок — можуть померти, не поллєш квіти — зав'януть, не будеш систематично догляда­ти за городом (прополювати, поливати, підгортати й рихлити грунт) — не отримаєш врожай тощо.

Як бачимо, праця в природі створює сприятливі умови для емоційно-ціннісного, соціально-морального, пізнавального розвитку дітей, збагачує рухову сферу, а праця, організована на свіжому пові­трі, загартовує організм, зміцнює нервову систему.

Упродовж дошкільного віку вихователь поступово залучає дітей до праці в природі. Молодші дошкільники вже здатні виконувати нескладні трудові дії (збирати осіннє листя на ділянці, протирати листя кімнатних рослин, поливати вазони, годувати птахів тощо). Із часом, наслідуючи дії дорослих, діти набувають уміння діяти само­стійніше й у старшому дошкільному віці, здатні виконувати склад­ніші види роботи (висівати насіння овочів, декоративних квітів, са­джати коренеплоди тощо).

Ручна (художня) праця

Ручна (художня) праця — цікавий вид праці, пов'язаний з виго­товленням виробів з різноманітних матеріалів (паперу, картону, тка­нини, природного і покидькового матеріалу тощо). Під час ручної (ху­дожньої) праці використовують різні техніки роботи з матеріалами, беручи за основу сучасне і народне декоративно-прикладне мистецтво.

Цей вид праці має особливе значен­ня для морального і креативного розвитку дітей. Адже виготовлення різних виробів, зокрема і виробів декоративно-прикладного мистецтва, дає дітям змогу проявля­ти винахідливість, кмітливість, фантазію, розвивати конструкторські та художні здібності. Крім того, виготовляючи при­краси для приміщень чи майданчика, по­дарунки для інших дітей чи дорослих (іграшки-саморобки, сувеніри, ялинкові прикраси, закладки для книг, вітальні лис­тівки, вишиті серветки тощо), діти при­вчаються виявляти емпатію, доброзич­ливість, безкорисливість у стосунках із соціумом, отримувати задоволення від ру­котворної краси, бажання зробити при­ємне знайомим і незнайомим людям.

Оскільки ручна (художня) праця потребує від виконавця достатніх умінь і навичок роботи з деякими інструмен­тами, технічними приладами і пристро­ями, певних знань про властивості мате­ріалів, належного рівня довільної уваги, пам'яті, мислення, уяви, розвитку фізич­них і вольових якостей, цей вид праці посідає повноцінне місце у житті стар­ших дошкільників, а у роботі з молод­шими застосовується фрагментарно, зважаючи на обмежений діапазон мож­ливостей дітей.

Форми організації дитячої праці в дошкільному закладі

Традиційно формами організації праці дітей в дошкільному на­вчальному закладі є:

•         доручення;

•         чергування;

•         колективна праця.

Доручення

Доручення — найпоширеніша форма участі дітей у посильній трудовій діяльності. Сутність його в тому, що на дитину покладається конкретне завдання, яке вона повинна виконати сама або з допомогою ровесника чи дорослого. Доручення використовують на кожному віко­вому етапі в усіх видах праці. Зазвичай діти отримують їх від дорослих.

Упродовж дня можна пропонувати дітям різні доручення за:

•         складністю — прості, складні;

•          способом організації виконавців — колективні, підгрупові, індивідуальні;

•         тривалістю виконання — довготривалі, короткотривалі, епізодичні;

•         змістом відповідно до різних видів дитячої праці, пов'я­зані з —

•                         іграми;

•                         організацією занять і побутових процесів;

•                         виконанням прохань дорослих або інших дітей.

Доручення для молодших дошкільників носять епізодичний ко­роткотривалий характер. Вони нескладні за змістом і зорієнтовані на близький результат (принести стілець, подати книгу, чашку, по­класти на місце іграшки, насипати зерняток пташкам тощо). Малю­ки виконують їх у звичній, зрозумілій ситуації повсякденного життя (допомагають дорослим у сервіруванні столу, підготовці до ігор, про­гулянок, занять, прибиранні в ігровому куточку, наведенні ладу на книжковій поличці тощо). Набуваючи елементарних навичок госпо­дарсько-побутової праці, діти прагнуть виконати складніші завдання за рахунок збільшення кількості трудових дій, при цьому захоплюються процесом і нерідко перетворюють його на гру. Ось чому важливо орі­єнтувати молодших дошкільників на конкретний результат, викорис­товуючи значимі для них мотивування завдань (отримати схваленнядорослого, зробити приємне для близьких людей тощо) та оцінювання трудових дій дорослими, що підвищує усвідомлення ди­тиною ролі праці.

Тож основною метою трудового ви­ховання молодших дошкільників є фор­мування в них:

•   інтересу до праці і бажання вико­нувати доручену справу старанно;

•  уміння працювати підгрупами (по 2 —3 особи).

Діти старшого дошкільного віку починають повніше усвідомлювати зна­чущість праці, сприймають її як ко­рисну, необхідну, важливу справу, ви­являють зацікавленість в її успішному виконанні. їх предметно-практичні дії поступово ускладнюються, відокрем­люються від гри, набувають характеру і змісту певних трудових операцій, спря­мовуються на позитивний результат. Від епізодичних короткотривалих дору­чень діти переходять до виконання по­стійних обов'язків, триваліших завдань.

Вихователь доручає окремим ді­тям упродовж дня самостійно при­бирати ігровий куточок, стежити за порядком у спальні, в роздягаль­ні, годувати мешканців куточка природи тощо.

Щоб діти діяли самостійно й відповідально, слід підвищувати їхню зацікавленість в успішному виконанні доручень дорослого. Сприяти­ме цьому мотивація морального, пізнавального, естетичного характе­ру, що є актуальною для старших дошкільників. Із віком мотиви погли­блюються, стають більш сталими у зв'язку з усвідомленням мети, що її ставлять дорослі, і прийняттям її як власної. Якщо молодші дошкіль­ники мотивують свою працю тим, що так вимагає дорослий або так хочеться їм самим, то в старшому дошкільному віці мотивація стає більш суттєвою: досягти якісних результатів при виконанні доручен­ня, щоб допомогти оточуючим, заслужити довіру авторитетної люди­ни, принести користь, радість іншим тощо.

Дітям 5 —6-ти років дають складніші доручення, зокрема ті, які пов'язані з проханням або зверненням до інших осіб.

Дитині доручають підійти до вихователя іншої групи і передати альбом. При цьому вона повинна самостійно сформулювати своє прохання з дотриманням правил увічливості і формулі мовленнєвого етикету так, щоб її зрозуміли.

Змістом доручень старшим дошкільникам є організаційні вправи, І які виховують уміння розподіляти свій час, приймати рішення, узго- І джувати свої дії з діями інших. Дітям, які ще не мають сформованих Іпрактичних умінь і навичок, можна надавати індивідуальну допо­могу, додатково пояснювати і показувати окремі прийоми чи послі­довність дій, частіше позитивно оцінювати їхні практичні зусилля. Важливо підтримувати ініціативу вихованців, які відповідально, старанно, із зацікавленням у якісному результаті виконують доруче­ну справу.

Чергування

Чергування — складніша порівняно з дорученнями форма організації праці. Воно полягає у систематичному виконанні дитиною трудових обов'язків упродовж певного часу (зокрема, протягом дня чи кількох днів).

Діти раннього віку і молодші дошкільники зазвичай беруть участь у підготовці матеріалів до занять, допомагають вихователю догляда­ти за кімнатними рослинами, складати іграшки тощо без залучення до чергувань, а просто виконуючи нескладні доручення. Як форму організації праці чергування запроваджують для дітей п'ятого року життя. Діти поетапно навчаються виконувати традиційні обов'язки чергових по їдальні, заняттях, куточку природи. Практика засвід­чує, що доцільно урізноманітнювати види чергувань, зокрема, орга­нізовувати й чергування в ігрових осередках, на ігровому майданчи­ку тощо. Таке варіювання дає змогу ширше охоплювати вихованців трудовими завданнями, що оптимізує процес формування впродовж дошкільного віку таких базових якостей дитячої особистості, як від­повідальність, самостійність, працелюбність, самовладання тощо.

За чинними програмами розвитку, виховання і навчання дітей дошкільного віку можна простежити, як поступово розширюється система чергувань, ускладнюються обов'язки чергових, підвищу­ються вимоги до їх виконання, а саме:

•           із початку навчального року організовують чергування 4-річних дітей по їдальні;

•           із другої половини року вводять чергування по заняттях;

•           5 — 6-річні дошкільники протягом року чергують по їдальні, заняттях та куточку живої природи.

Організація чергувань передбачає чітку систему почергового призначен­ня дітей черговими по їдальні, заняттях та куточку живої природи, можливість гнучкої заміни чергових з урахуванням об'єктивних обставин і суб'єктивних чинників, а також облаштування місць збереження інвентарю, визначення ро­бочого місця, кола обов'язків і послідов­ності їх виконання. Чергування організо­вують так, щоб кожна дитина періодично виконувала різні види роботи.

Якщо у молодшому дошкільному віці дорослий стежить за виконанням обов'язків дітьми, нагадує послідовність дій, за потреби здійснює безпосередній контроль і надає допомогу, то у старшому дошкільному віці, оскільки сили і можли­вості дітей зростають, вихователь звертаєувагу на самостійне виконання роботи дітьми, бачення ними помилок і недоліків. Прямий контроль відходить на другий план, зростає роль самоконтролю. При цьому корисно практикувати бесіди-обговорення роботи чергових. Вони допоможуть дітям правильно оцінити свою ро­боту і роботу товаришів, навчитися сприймати схвалення і зауважен­ня, усвідомлювати відповідальність перед колективом.

Колективна праця

Колективна праця — важливий засіб формування у дітей колективістських взаємин шляхом їх залучення до спільної роботи.

Участь у колективній праці дає дітям змогу зрозуміти необхідність дотримання загальноприйнятих норм і правил взаємодії, формує націленість на успіх загальної справи, готовність підпорядковувати особисті бажання і наміри колективним цілям, допомагати іншим і за потреби звертатись за допомогою, задовольняє прагнення дити­ни до самовиявлення, самореалізації, самоствердження.

Оскільки готовність брати участь у загальній трудовій діяль­ності, узгоджено діяти, виконувати свої обов'язки в загальній справі та інші необхідні передумови формуються у старшому дошкільному віці, то й колективну працю організовують саме зі старшими до­шкільниками 1—2 рази на тиждень.

Діти здатні колективно виконувати роботу з прибирання групового приміщення, куточка живої природи, книжкового, ігрового, фізкультурного осередків, ігрового майданчика. Особливо зацікав­лює дітей спільна з дорослими праця, де є нагода відчути себе на рів­ні зі старшими, продемонструвати власну спроможність та значу­щість, що є важливим проявом дорослішання.

Організовуючи колективну працю, вихователь має продумати її мету, зміст, чітко розподілити завдання та обов'язки між ді­тьми так, щоб кожній дитині знайти посильну роботу. Під час пра­ці слід тримати в полі зору всіх дітей групи, скеровуючи їхні дії допомогою і взаємодопомогою, нагадуваннями і підказками, показом і роз'ясненням окремих прийомів тощо. Після закінчення ро­боти важливо звернути увагу дітей на її результати, оцінити трудові зусилля, ставлення кожної дитини до виконання дорученої частки справи.

Для колективної праці дітей орга­нізовують фронтально або підгрупами. Об'єднання дітей є ефективним за наяв­ності в них досвіду співробітництва, на­лежного володіння конкретними предметно-практичними навичками. Знання індивідуальних психологічних особли­востей дітей дає змогу об'єднувати у гру­пи вихованців з різним рівнем співробіт­ництва та активності.

Доцільно об'єднати дітей високого і низького рівнів співпраці, а актив­них, ініціативних з пасивнішими за умови, якщо вони симпатизують одне одному і легко контактують між собою.

Залучення молодших за віком дітей до групи старших для виконання спіль­ного трудового завдання — важливий прийом навчання взаємодії у найближ­чому соціумі в умовах різновікової гру­пи дошкільного навчального закладу і родини. Різноманітні ситуації, які ви­никають у створених для тимчасової трудової взаємодії групах, потребують дотримання дітьми певних правил-регуляторів. Ознайомлення дітей з цими правилами і вимогами дорослого щодо їх дотримання є одним із засобів педаго­гічного керівництва взаєминами вихо­ванців у процесі їх трудової діяльності.

Особливості організації дитячої праці та її оцінювання

Отже, організовуючи трудову ді­яльність вихованців, педагог має вра­ховувати їхні інтереси, уподобання, зді­бності, індивідуальні можливості. Це не означає, що дитяча праця є аналогом розваг. Дитина має докласти фізичних, інтелектуальних, моральних, емоційних, вольових зусиль, щоб виконати завдання. Відповідність природі дитини, її станам і настроям, адекватна індиві­дуальна й колективна мотивація стимулюють дошкільників до праці, дають їм змогу відчути задоволення від трудового процесу і від до­сягнення мети. Без цього трудові доручення, чергування, колективна праця стають сумною повинністю.

Слід пам'ятати: отриманий результат не завжди є показни­ком трудових зусиль дошкільника. Буває, що дитиною докладено максимум старанності, сумління, але якість виконаної роботи, на погляд дорослого, незадовільна. Неприпустимо в такому разі оці­нювати результат як негативний. Необхідно підтримати дитину, висловити віру в її можливості, дати відчути, що її праця потріб­на. Для формування позитивного ставлення до трудової діяльності важливо спиратися на власну ініціативу дошкільників, яку слід не лише виявляти і підтримувати, а й заохочувати. Слід відмовити­ся від жорсткої регламентації, авторитарності, створюючи атмос­феру доброзичливості, взаємодопомоги, творчого пошуку.

Систематичне залучення дітей дошкільного віку до різних видів і форм організації посильної праці у відповідних віку межах їхньої предметно-практичної діяльності сприяє створенню у них «вражен­ня серйозної праці, без якої життя людини не може бути ні гідним, ні щасливим», як зазначав Костянтин Ушинський